Класифікація комп’ютерів за внутрішньою конфігурацією чи за їх можливостями є не цілком коректною. З одного боку, внутрішня будова всіх комп’ютерів досить подібна – одні і ті ж складові. З іншого боку, динамічний науково-технічний прогрес в цій сфері унеможливлює класифікацію у відповідності за такими технічними показниками, як потужність, швидкодія, обсяг пам’яті, тощо. Справа в тім, що кожні два-три роки, як правило, межі цих параметрів зміщуються настільки, що захоплюють ділянку більш потужного класу, визначену два роки тому. 

    Тому сучасні засоби комп’ютерної техніки орієнтовно можна класифікувати в залежності від їх функціонального призначення наступним чином: 

· персональні комп’ютери; 
· корпоративні комп’ютери; 
· суперкомп’ютери. 

Персональні комп’ютери

    Персональні комп’ютери - це обчислювальні системи, усі ресурси яких повністю спрямовані на забезпечення функціонування одного робочого місця користувача. Це найбагаточисельніший клас засобів обчислювальної техніки, в складі якого можна виділити персональні комп’ютери IBM PC і сумісні з ними, а також персональні комп’ютери Macintosh фірми Apple. Їх типова структура включає такі складові: системний блок, монітор та зовнішні засоби вводу -виводу інформації, до яких відносяться клавіатура, мишка. До комп’ютера можуть підключатися периферійні пристрої різного функціонального призначення (для збирання, накопичення, зберігання, виведення і передавання інформації). Одні периферійні пристрої призначені для встановлення взаємодії з зовнішнім носієм інформації яка передається і зберігається, інші — для встановлення взаємодії комп’ютера з технічними об'єктами. До перших належать: клавіатура і монітор ЕОМ, графопобудовувач, аналізатори мови та синтезатори, принтери, сканери для зчитування друкованих текстів. До пристроїв другого типу належать: пристрої зв'язку з автоматикою технологічного обладнання (станків з ЧПУ, автоматичних ліній) і транспортно-складського обладнання з контрольно-вимірювальною апаратурою, пристроями мережного зв'язку з іншими ЕОМ, модеми (пристрої для передачі та прийому даних по телефонній мережі), пристрої записування-зчитування даних у штриховому коді. В свою чергу системний блок складається з процесора (та в деяких випадках співпроцесора для спеціалізованих обчислень), оперативної пам’яті, відеокарточки для роботи з монітором, вінчестера, пристроїв зчитування електронної інформації з дискет і CDROM, блоку живлення. Можливе нарощування складу системного блоку у вигляді аудіо- відео- плат для роботи з відповідною апаратурою, модему чи факс модему для під’єднання до телефонної мережі. Потужність персонального комп’ютера визначається характеристиками його основних складових, таких як швидкодія та розрядність процесора, обсягами оперативної пам’яті та ємністю вінчестера, розмірами та роздільною здатністю монітора. IBM сумісні комп’ютери за рахунок універсалізації складових дозволяють нарощувати складові системного блоку чи заміняти певні складові на більш потужні в межах двох-трьох поколінь персональних комп’ютерів. Поєднання відносної дешевизни персональних комп’ютерів з достатньо широкими можливостями для непрофесійного користувача на початку 80-х років обумовило інтенсивний розвиток сучасних інформаційних технологій. 

Корпоративні комп’ютери

    Корпоративні комп’ютери (деколи ще їх називають mainframe) - це багатокористувацькі обчислювальні системи з центральним блоком з великою обчислювальною потужністю та значними інформаційними ресурсами, до якого може під’єднуватися велика кількість робочих місць з мінімальною оснащеністю (навіть монітор, клавіатура, пристрій позиціонування типу “миша” чи друкуючий пристрій не завжди обов’язкові). Для автоматизованих робочих місць, приєднаних до центрального комп’ютера, можуть використовуватися персональні комп’ютери. Сфера використання корпоративних комп’ютерів - це реалізація інформаційних технологій для забезпечення управлінської діяльності у великих фінансових і виробничих організаціях, організація різноманітних інформаційних систем, які забезпечують обслуговування великого числа користувачів в рамках однієї функції (біржові і банківські системи, бронювання і продажі білетів для надання транспортних послуг населенню та інші). Вони можуть забезпечувати сумісну діяльність багатьох менеджерів в рамках однієї організації, одного проекту, однієї сфери інформаційної діяльності при використанні однакових інформаційно-обчислювальних ресурсів. 

Суперкомп’ютери

    Суперкомп’ютери - це обчислювальні системи з граничними характеристиками обчислювальної потужності та інформаційних ресурсів. Вони, як правило, використовуються у військовій і космічній діяльності, у проведенні фундаментальних наукових дослідженнях, глобальному прогнозуванні погоди, тощо. 

    Ця класифікація достатньо умовна, оскільки інтенсивний розвиток технологій виробництва електронних компонентів і значний прогрес у вдосконаленні архітектури комп’ютерів та їх найважливіших складових призводить до розмивання границь між наведеними класами засобів обчислювальної техніки. Крім того, розглянута класифікація враховує лише автономне використання обчислювальних систем. Сьогодні переважають тенденції об’єднання різних обчислювальних систем у обчислювальні мережі різного масштабу, що дозволяє інтегрувати інформаційно-обчислювальні ресурси для найбільш ефективної реалізації інформаційних технологій.