ЛЕКЦІЯ №5
Розділ 3. Засоби репрографії та оперативної поліграфії
Тема: Засоби для діазографічного та фотографічного копіювання
Мета:З’ясувати засоби репрографії; охарактеризувати діазокопіювання,фотокопіювання, термографічне копіювання
План
1.Засоби репрографії
2. Засоби діазокопіювання
3. Засоби фотокопіювання
4. Засоби термографічного копіювання
5. Засоби для електрофотографічного (електрографічного) копіювання
6. Засоби мікрографії
1.Засоби репрографії
Засоби репрографії — це сукупність устаткування, призначеного для копіювання і тиражування документів. До нього належать засоби для діазокопіювання, фотокопіювання, електрографії, електрофотографії та термографії, електронно-іскрового копіювання, мікрофільмування, а також магнітографії та іонографії.
Копіювання може бути аналоговим і цифровим.
Процес аналогового копіювання проходить такі етапи:
— експонування зображення оригіналу на приймальну поверхню;
— проявлення отриманого зображення;
— закріплення зображення на копії.
Копіювання може бути прямим і опосередкованим, виконуватись у просвіт — через зображення оригіналу, або рефлексно — у відображеному від оригіналу світлі.
У процесі аналогового копіювання використовуються оригінал, копія і посередник (проміжний носій), що застосовується для передачі зображення з оригіналу на копію.
Взаємне розміщення та фізико-хімічні властивості матеріалу, що копіюється, оригіналу і посередника (світлочутливого чи іншого приймального шару, на який робиться репродукування), а також вид джерела світла характеризують той чи інший спосіб копіювання. Вибір способу копіювання визначається характером, форматом, призначенням і подальшим використанням документації.
Засоби оперативної поліграфії — це сукупність обладнання для виготовлення друкованої продукції. До цього обладнання належать апарати різографічного копіювання, а також машини для офсетного, гектографічного, ротаторного, флексографічного та цифрового друку.
Для малотиражного оперативного розмноження документації за скороченою поліграфічною технологією призначені різографи. Якщо ж потрібно розмножити документацію сотнями і тисячами екземплярів, то більш вигідно застосовувати машини офсетного, гектографічного, ротаторного і флексографічного друку.
Процес виготовлення продукції будь-яким з способів оперативної поліграфії проходить такі етапи: підготовка оригіналів для відтворення, виготовлення друкарських форм, друкування тиражу, брошурувально-палітурні роботи.
Стрімко і впевнено займає сьогодні свою нішу в оперативній поліграфії нове поліграфічне обладнання —• цифрові друкарські машини (ЦДМ).
2. Засоби діазокопіювання
Діазокопіювання (світлокопіювання) було досить поширеним способом, що в 40—70-ті роки минулого століття отримав найбільше застосування для копіювання з позитива технічної документації — креслень. Застосовувався цей спосіб і для копіювання текстової документації.
Діазографія винайдена в 1842 р. й заснована на використанні в якості світлочутливих матеріал і н діазоз'єднань, які являють собою клас ароматичних сполук з двох атомів азоту, що розпадаються під дією світла.
Для світлокопіювання в апаратурі використовується прозорий оригінал (калька) і діазокопіювальний папір чи плівка, чутливі до ультрафіолетових променів світла. Експонуючи на світлочутливий матеріал контактним способом прозорий оригінал, в місцях пробілів відбуватиметься розпад діазоматеріалу. У місцях, де було зображення, діазошар залишиться без змін.
Проявлення може здійснюватися як в лужному розчині (мокрий спосіб), так і в парах аміаку (сухий спосіб). В результаті отримується позитивна копія оригіналу.
Головним недоліком засобів діазокопіювання є те, що отримані на них копії з часом вицвітають і в подальшому їх використовувати не можна. Тому сьогодні ці засоби проявлення практично не застосовується,
3. Засоби фотокопіювання
В залежності від способу фотокопіювання засоби фотодруку поділяють на аналогові та цифрові.
Аналоговий (традиційний) фотодрук — процес отримання копій на чутливих до впливу світла матеріалах, що містять галоїдні сполуки срібла.
Основні способи фотокопіювання: контактний (на просвічування), рефлексний, дифузійно-переносний, матрично-переносний, репродукційний (у відбитому світлі).
Технічне фотокопіювання застосовувалось для копіювання текстових і графічних документів.
За допомогою фотокопіювання з плівки можна одержати високоякісні копії з високою роздільною здатністю (здатність світлочутливого шару відтворювати найменші елементи зображення копіювального матеріалу).
Традиційним засобом фотокопіювання вважається плівковий фотопарат або оптико-ме-ханіко-електричний пристрій для фіксування зображень на світлочутливі матеріали.
Складається плівковий фотоапарат з фотооб'єктива, затвору, відеошукача, механізму наведення різкості, фотоекспонометра, транспортного механізму плівки, діафрагми, спалахувальної лампи, пристрою, що визначає термін експонування, та джерела живлення.
Основними процесами аналогового фотокопіювання є: експонування, проявлення, промивання, закріплення і знову промивання. Зазначені процеси відзначаються високою вартістю і складністю, що стало, практично, відмовою від цього типу друку.
Цифровий фотодрук. Перша система цифрового фотодруку була створена японською фірмою Sonі в 1981р. Сучасні цифрові фотостудії, що прийшли на зміну плівковим, — це універсальні мультимедійні інструменти, які забезпечують чіткі висококонтрастні зображення без хроматичної аберації на будь-якій фокусній відстані. Вони, як правило, відзначаються першокласними функціями авто-фокуса та автоекспозиції.
Опційні аксесуари дають змогу працювати з потужними програмними спалахами, а також під'єднувати та запалювати студійні системи, використовувати системи дистанційного управління.
За прогнозами фахівців, у найближчі роки в Україні обсяги аналогового фотодруку зменшаться на 22—25%, що призведе до витіснення центральних фотолабораторій з ринку. В результаті цього ціни на цифровий фотодрук стабілізуються і клієнти більше звертатимуться до послуг міні-лабораторій.
4. Засоби термографічного копіювання
Термографічне копіювання — процес отримання копій, заснований на застосуванні термочутливих шарів паперу, що змінюють свої фізичні властивості під дією інфрачервоних променів, які проходять через оригінал чи відбиваються від його поверхні.
Термокопіювальний спосіб виготовлення копій — один з найпростіших. За допомогою термокопіювальних засобів прямим (термохімічним) чи переносним методом можна отримати копію листових документів з текстовою чи графічною інформацією.
При термохімічному методі теплочутливий шар паперу під дією інфрачервоного випромінювання темнішає в більш нагрітих місцях, а при переносному (термофізичному) — розплавляється і переноситься на інший носій, на якому й утворюється копія.
Термографічне копіювання має деякі переваги порівняно з іншими методами: оперативність у роботі, компактність і незначна вартість апаратури. Разом з тим воно має певні недоліки: невисока якість отриманих копій та досить значна вартість спеціального термореактивного і термокопіювального паперу. Через ці недоліки застосування засобів термографічного копіювання практично обмежене.
5. Засоби для електрофотографічного (електрографічного) копіювання
Аналогове копіювання. Електрофотографічне (електрографічне) копіювання — процес отримання копій, заснований на використанні ефекту фотопровідності високоомних напівпровідникових матеріалів, нанесених на матеріал чи копію посередника, та їх здатності утримувати барвник за допомогою електростатичних сил (запропоновано в 1816 р. інженером Горіним).
Під електрофотографією розуміють два способи отримання фотозображень на спеціальних поверхнях, електричні властивості яких змінюються відповідно до кількості сприйнятої ними світлової енергії.
— За першого способу — непереносне копіювання — застосовують спеціальний чутливий до світла селеновий фотонапівпровідниковий папір, вкритий шаром діалектрика, шо містить дрібні частинки напівпровідника, наприклад оксиду цинку, нанесеного на паперову основу.
— Оригінал копійованого документа експонується на поверхню світлочутливого шару паперу, зарядженого до високого електричного потенціалу. Під дією світла електричний заряд «стікає» з освітлених ділянок. Зображення на папері «проявляється» за допомогою порошка-барвника, що «прилипає» до темних місць, де зберігається високий потенціал.
За другого способу — переносне копіювання або ксерографія — використовуються проміжні вкриті шаром фото-напівпровідника носії різної форми, які виконують роль посередника. На ньому й формується зображення копійованого оригіналу.
Верхній шар носія, як і в попередньому способі, спочатку «заряджається» й на нього проектується зображення оригіналу. Надалі за допомогою порошка-барвника (тонера) робиться проявлення. На поверхню посередника з «приліпленим» до темних місць зображення, що експонується тонером, подається аркуш звичайного паперу, на який і наноситься порошок-барвник, тобто відбувається перенесення зображення. Відбиток «закріплюється» прогріванням — і копія готова.
Винайшов ксерографію американець Честер Карлсон. У 1938 р. він одержав перший електрографічний відбиток. Протягом десяти років ксерограф зазнавав цілого ряду технологічних і конструктивних змін, але суть процесу залишилася незмінною. Сьогодні копіювальні апарати цього типу настільки популярні, що назва компанії ХЕКОХ Соrр., яка має виключні права на даний спосіб копіювання, стала загальною і застосовується для позначення процесу репрографії взагалі, незалежно від того, який технологічний процес виконується і на обладнанні якої фірми він відбувається.
Електрофотографічні засоби дають змогу отримувати високу якість копій на звичайному чи фотонапівпровідниковому папері. Можна отримувати копії мікрофільмів.
Основними перевагами електрофотографічних способів копіювання є: висока якість копій, можливість одержання відбитків на звичайному папері, висока продуктивність роботи і дешевизна копій, можливість виконання додаткових операцій з їх обробки, кольорове і двостороннє копіювання.
До недоліків слід віднести досить високу вартість і складність апаратури, дорожнечу видаткових матеріалів (картриджів), особливо для персональних копірів.
Цифрове копіювання. У XXI ст. всі провідні фірми перейшли на випуск цифрових копіювальних апаратів.
Якщо в аналогових моделях зображення формується відображенням оригіналу в світлі лампи й проходячи через систему дзеркал та лінз переноситься на фотобарабан, який електростатичним способом формує таке саме зображення на папері, то в цифрових апаратах зображення зчитується фотоелектричною голкою сканера, перетворюючись в електронні сигнали, які передаються кабелем. Отримана інформація обробляється за допомогою процесора і подається у вигляді файла. При цьому зображення можна збільшувати або зменшувати, робити негативним, відкинути «сміття».
Вибираючи ту чи іншу модель копіювальної техніки (копіра), насамперед треба вирішити для яких цілей вона потрібна. Можна вибрати дешевий настільний компактний копір, або ж придбати дорогу багатофункціональну модель. Оскільки копіювальна техніка потребує певного технічного догляду, необхідно також визначитись у вартості витратних матеріалів та змінних частин, їх екологічності (одні виділяють багато озону, а інші більш безпечні).
Витратні матеріали та комплектуючі. Основним витратним матеріалом для копіювальних апаратів є тонер-порошок з електростатичними і магнітними властивостями. Норма заправки тонером — від 0,1 до 1,5 кг на 2—20 тисяч копій залежно від типу ксерокса.
До витратних комплектуючих входить: циліндр (барабан), ракель (ніж для очистки світлочутливої поверхні від тонера), тефлоновий і силіконовий вали (у складі фюжера-печі, де запікається тонер), а також лампи сканера.
У копіювальних апаратах малого класу циліндр, магнітний вал і пристрій для чищення реалізуються у вигляді єдиного вузла-картриджа. У копіювальних апаратах (починаючи з середнього класу) застосовується ще силіконове мастило — витратний матеріал для очистки тефлонового вала.
Копіювальні апарати великої продуктивності можуть комплектуватися сортувальними пристроями для автоматичного розкладання аркушів по позиціях (поличках), а також пристроями для брошурування і пакування готової продукції.
6. Засоби мікрографії
Мікрографія — виготовлення фотографічним способом з оригіналів документів зменшених копій — мікроформ на носіях інформації, що містять одне чи кілька зображень з кратністю зменшення оригіналу від 7 до 150.
Мікроформи можуть виготовлятись у вигляді мікрофіш (відрізок фотоплівки стандартного формату 75x125 чи 180x240 мм з послідовним розміщенням зображень) та у вигляді мікрокарт (на відрізку фотографічного паперу або металевій основі), які містять певне число кадрів, одного змісту.
В свій час виготовлялись також апертурні картки з розміщенням кадрів на перфокарті, що давало можливість застосовувати для пошуку необхідного зображення спеціальні сортувальні машини або механізми.
Основну частину процесів мікрографії складає мікрофільмування. Це досить високоефективний спосіб копіювання інформації на фотоматеріалах. Отримані при цьому мініатюрні копії зручні в зберіганні й використанні, хоча і потребують застосування проекційної апаратури для збільшення зображень.
Розрізняють два види мікрофільмів: мікрофільм у рулоні і мікрофільм у відрізку.
Мікрофільм у рулоні виготовляється на стандартній плівці, ширина якої 16;35 та 70 мм, та довжина, як правило, 30—35 м. Зберігаються такі мікрофільми у касетах або в металевих коробках. Основний недолік — важко знайти необхідний кадр.
Мікрофільм у відрізку має довжину, не більшу ніж 23 см, й призначений для зберігання і ручного пошуку мікрозображень. На ньому розміщується вісім інформаційних кадрів та один адресний (містить пошукові відомості). У проекційній апаратурі для мікрографії може застосовуватись діаскопічна або епіскопічна схеми проекціювання.